X
АВЕРС - БУХГАЛТЕРИЯ электронный журнал для бухгалтера

Отдельные вопросы применения валютного законодательства в переходный период

ГФС в ИНК от 22.12.2018 г. № 5389/6/99-99-14-06-02-15/ІПК сообщает следующее. Заключение договора поручительства с резидентом-поручителем для оплаты поставщику (резиденту) стоимости поставленных им нерезиденту товаров согласно внешнеэкономическому контракту, возможно при условии, если поручитель является финансовым учреждением.

В случае заключения договора перевода долга между двумя нерезидентами (предыдущим должником и новым должником) при поступлении выручки резиденту Украины (кредитору) за экспортированную им продукцию в законодательно установленные сроки от нового должника (нерезидента) при письменном согласии кредитора, требования Закон Украины от 23.09.94 г. № 185/94-ВР "О порядке осуществления расчетов в иностранной валюте" не будут нарушены и ответственность, предусмотренная ст. 4, не применяется.

Заключение договора перевода долга, которым предусмотрена замена должника-нерезидента в обязательстве на нового должника-резидента, противоречит требованиям специального законодательства.

Сроки расчетов по экспортным/импортным операциями, которые не были завершены по состоянию на 7 февраля 2019 года, должны осуществляться в срок, установленный НБУ в соответствии с Законом Украины от 21.06.2018 г. № 2473-VIII "О валюте и валютных операциях" (365 дней согласно п. 21 Положения о мерах защиты и определении порядка осуществления отдельных операций в иностранной валюте, утвержденного постановлением Правления НБУ от 02.01.2019 г. № 5). В то же время предельные сроки по расчетам по операциям экспорта и импорта товаров, которые были установлены Законом № 185, и которые до 7 февраля были нарушены, применяются сроки в соответствии с требованиями Закона № 185.

Отметим, что особенности применения предельных сроков расчетов в переходный период определены постановлением Правления НБУ от 02.01.2019 г. № 7 "Об утверждении Инструкции о порядке валютного надзора банков за соблюдением резидентами предельных сроков расчетов по операциям по экспорту и импорту товаров".

Текст документа

Індивідуальна податкова консультація Державної фіскальної служби України від 22.12.2018 р. № 5389/6/99-99-14-06-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення з окремих питань застосування валютного законодавства, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України, повідомляє.

На сьогодні розрахунки за експортно-імпортними операціями регулюються як загальним законодавством, так і спеціальним валютним законодавством, яке є пріоритетним по відношенню до загального, і до якого належить Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (далі – Закон № 185).

Так відповідно до статті 1 Закону № 185 виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Порушення резидентами законодавчо встановленого строку розрахунків тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 4 Закону № 185.

Поняття, правові наслідки, права та обов'язки сторін за договорами поруки визначені статтями 553 – 559 параграфа 3 глави 49 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс).

Водночас відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі – Закон № 2664) надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою.

Фінансові послуги згідно із частиною першою статті 5 Закону № 2664 надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – підприємцями.

Поряд з цим частиною четвертою статті 5 Закону № 2664 передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З урахуванням зазначеного, укладання договору поруки з резидентом-поручителем для оплати постачальнику (резиденту) вартості поставлених ним нерезиденту товарів згідно із зовнішньоекономічним контрактом, можливо за умови, якщо поручитель є фінансовою установою.

При цьому слід мати на увазі, що на сьогодні постановою Правління Національного банку України від 13.12.2018 № 138 "Про запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов'язкового продажу таких надходжень" подовжено дію вимоги обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь юридичних осіб до 06.02.2019 року.

Переведення боргу регулюється статтями 520 – 524 Кодексу і передбачає зміну боржника у зобов'язанні іншою особою.

Правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

Наслідком переведення боргу є вибуття первинного боржника із зобов'язання, вступ до зобов'язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов'язання при зміні його суб'єктного складу. При цьому переведення боргу можливе лише за згодою кредитора.

З урахуванням зазначеного, у разі укладення договору про переведення боргу між двома нерезидентами (попереднім боржником та новим боржником) при надходженні виручки резиденту України (кредитору) за експортовану ним продукцію в законодавчо встановлені строки від нового боржника (нерезидента) при письмовій згоді кредитора, вимоги Закону № 185 не будуть порушені і відповідальність, передбачена статтею 4 цього Закону, не застосовується.

Крім того, у випадку укладення договору переведення боргу між двома нерезидентами за кордоном, за умови відсутності іншої домовленості сторін у самому договорі, до нього не може застосовуватися матеріальне право України.

Укладення ж договору про переведення боргу, яким передбачено заміну боржника-нерезидента у зобов'язанні на нового боржника-резидента, суперечить вимогам спеціального законодавства.

Стосовно стягнення пені за порушення законодавчо встановлених строків розрахунків після 07.02.2019 за правовідносинами, що виникли під час дії Закону № 185, зазначаємо.

07 лютого 2019 року вводиться в дію Закон України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (далі – Закон № 2473).

Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 16 Закону № 2473 Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" визнано таким, що втратив чинність.

Отже, починаючи з 07.02.2019 року правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ, а також відповідальність за порушення ними валютного законодавства, встановлюється Законом № 2473.

При цьому, аналізуючи норми Закону № 2473, можна дійти до висновку про відсутність законодавчо встановлених строків зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки в уповноважених банках.

Водночас відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2473 Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав – з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання (ч. 2 статті 13 Закону № 2473).

Частиною 5 статті 16 Закону № 2473 встановлено, що Національному банку України не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня введення в дію цього Закону необхідно, зокрема, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

При цьому звертаємо увагу, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи викладене, у разі введення Національним банком України з 07.02.2019 граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів, строки розрахунків за експортними/імпортними операціями, які не були завершені станом на 07.02.2019, будуть здійснюватися у строк, встановлений Національним банком України відповідно до Закону № 2473.

Водночас граничні строки за розрахунками по операціях з експорту та імпорту товарів, які були встановлені Законом № 185, та які до моменту набрання чинності Законом № 2473 було порушено, застосовуються строки у відповідності до вимог Закону № 185.

Разом з тим наголошуємо, що кожен конкретний випадок розрахунків між резидентами та нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами слід розглядати з урахуванням усіх документів, які стосуються цієї справи.

Згідно із пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Share on FacebookGoogle+Tweet about this on Twitter